неділя, 25 листопада 2012 р.

Промова Стіва Джобса перед випускниками Стенфорда


"Для мене велика честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з найкращих університетів світу. Я не закінчував інститутів. Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя. І все. Нічого грандіозного. Просто три історії.

Перша історія - про з'єднання крапок.

Я кинув Reed College після перших 6 місяців навчання, але залишався там у якості "гостя" ще близько 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я кинув навчання?

Все почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою, незаміжньою аспіранткою і вирішила віддати мене на усиновлення. Вона наполягала на тому, щоб мене усиновили люди з вищою освітою, тому мені було призначено бути усиновленим юристом і його дружиною. Правда, за хвилину до того, як я виліз на світло, вони вирішили, що хочуть дівчинку. Тому їм подзвонили вночі і запитали: "Зненацька народився хлопчик. Ви хочете його? ". Вони сказали: "Звичайно". Потім моя біологічна мати довідалася, що моя прийомна мати - не випускниця коледжу, а мій батько ніколи не був випускником школи. Вона відмовилася підписати папери про усиновлення. І тільки кілька місяців потому все ж поступилася, коли мої батьки пообіцяли їй, що я обов'язково піду в коледж.

І 17 років потому я пішов. Але я наївно вибрав коледж, який був майже таким же дорогим, як і Стенфорд, і всі накопичення моїх батьків були витрачені на підготовку до нього. Через шість місяців, я не бачив сенсу мого навчання. Я не знав, що я хочу робити у своєму житті, і не розумів, як коледж допоможе мені це усвідомити. І от, я просто витрачав гроші батьків, які вони збирали все життя. Тому я вирішив кинути коледж і повірити, що все буде добре. Я був спочатку наляканий, але, оглядаючись зараз назад, розумію, що це було моїм кращим рішенням за все життя. В ту хвилину, коли я кинув коледж, я міг перестати говорити про те, що необхідні уроки мені не цікаві і відвідувати ті, які здавалися цікавими.

Не все було так романтично. У мене не було кімнати в общазі, тому я спав на підлозі в кімнатах друзів, я здавав пляшки Коли по 5 центів, щоб купити їжу і ходив за 7 миль через все місто кожен недільний вечір, щоб раз на тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів. Мені він подобався. І багато з того, з чим я стикався, слідуючи своїй цікавості і інтуїції, виявилося пізніше безцінним.

Ось вам приклад:

Reed College завжди пропонував кращі уроки по каліграфії. По всьому кампусу кожен постер, кожна мітка були написані каліграфічним почерком від руки. Так як я відрахувався і не брав звичайних уроків, я записався на уроки по каліграфії. Я дізнався про serif і sans serif, про різні відступи між комбінаціями букв, про те, що робить прекрасну типографіку прекрасною. Вона була красивою, історичною, майстерно витонченою до такої міри, що наука цього не змогла б зрозуміти.

Ніщо з цього не здавалося корисним для мого життя. Але десять років опісля, коли ми розробляли перший Макінтош, все це згодилося. І Мак став першим комп'ютером з красивою типографікою. Якби я не записався на той курс у коледжі, у Маку ніколи б не було кілька гарнітур і пропорційних шрифтів. Ну а оскільки Windows просто здули це з Маку, швидше за все, у персональних комп'ютерів узагалі б їх не було. Якби я не відрахувався, я б ніколи не записався на той курс каліграфії і у комп'ютерів не було б такої дивовижної типографіки, як зараз.

Звичайно, не можна було з'єднати всі крапки воєдино тоді, коли я був у коледжі. Але через десять років все стало дуже, дуже ясно.

Ще раз: ви не можете з'єднати крапки, дивлячись уперед; ви можете з'єднати їх тільки озираючись у минуле. Тому вам доведеться довіритися тим точкам, які ви як-небудь зв'яжете в майбутньому. Вам доведеться на щось покластися: на свій характер, долю, життя, карму - що завгодно. Такий підхід ніколи не підводив мене і він змінив моє життя.

Моя друга історія - про любов і втрати.

Мені пощастило - я знайшов те, що я люблю по життю робити досить рано. Woz і я заснували Apple у гаражі моїх батьків, коли мені було 20. Ми посилено трудилися, і через десять років Apple виросла з двох чоловік в гаражі до $ 2-мільярдної компанії з 4000 працівників. Ми випустили наше найкраще творіння - Макінтош - роком раніше і мені тільки-тільки виповнилося 30. І потім мене звільнили. Як вас можуть звільнити з компанії, яку ви заснували? Ну, у міру росту Apple ми наймали талановитих людей, щоб допомагати мені управляти компанією і в перші п'ять років усі йшло добре. Але потім наше бачення майбутнього стало розходитися і ми в кінцевому рахунку посварилися. Рада директорів перейшла на його бік. Тому в 30 років я був звільнений. Причому публічно. Те, що було сенсом всього мого дорослого життя, пропало.

Я не знав, що робити кілька місяців. Я відчував, що я підвів минуле покоління підприємців - що я упустив естафетну паличку, коли мені її передавали. Я зустрічався з David Packard і Bob Noyce і намагався вибачитися за те, що накоїв. Це було публічним провалом і я навіть думав про те, щоб утекти куди подалі. Але щось повільно стало прояснюватися в мені - я все ще любив те, що робив. Хід подій в Apple лише злегка все змінив. Я був відкинутий, але я любив. І, врешті-решт, я вирішив почати все спочатку.

Тоді я цього не розумів, але виявилося, що звільнення з Apple було кращим, що могло відбутися зі мною. Тягар успішної людини змінився легковажністю початківця, менш упевненого в чому-небудь. Я звільнився і увійшов в один із найкреативніших періодів свого життя.

Протягом наступних п'яти років я заснував компанію NeXT, іншу компанію, названу, Pixar і закохався в дивовижну жінку, яка стала моєю дружиною. Pixar створив найперший комп'ютерний анімаційний фільм, Toy Story, і є тепер найуспішнішою анімаційною студією у світі. У ході разючих подій, Apple купила NeXT, я повернувся в Apple, і технологія, розроблена в NeXT стала серцем нинішнього відродження Apple. А Laurene і я стали чудовою родиною.

Я впевнений, що нічого з цього не сталося б, якби мене не звільнили з Apple. Ліки були гіркими, але пацієнтові воно допомогло. Іноді життя б'є вас по голові цеглою. Не втрачайте віри. Я переконаний, що єдина річ, яка допомогла мені продовжувати справу була те, що я любив свою справу. Вам треба знайти те, що ви любите. І це так само вірно для роботи, як і для відносин. Ваша робота заповнить велику частину життя і єдиний спосіб бути повністю задоволеним - робити те, що по-вашому є великою справою. І єдиний спосіб робити великі справи - любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли своєї справи, шукайте. Не зупиняйтеся. Як це буває з усіма серцевими справами, ви довідаєтеся, коли знайдете. І, як будь-які гарні відносини, вони кращають з роками. Тому шукайте, поки не знайдете. Не зупиняйтеся.

Моя третя історія - про смерть.

Коли мені було 17, я прочитав цитату - щось на зразок цього: "Якщо ви живете щодня так, начебто він останній, коли-небудь ви виявитеся праві." Цитата справила на мене враження і з тих пір, вже 33 роки, я дивлюся в дзеркало щодня і запитую себе: "Якби сьогоднішній день був останнім в моєму житті, чи захотів би я робити те, що збираюся зробити сьогодні?". І як тільки відповіддю було "Ні" протягом декількох днів підряд, я розумів, що треба щось міняти.

Пам'ять про те, що я скоро помру - найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше - чужа думка, уся ця гордість, вся ця боязнь збентеження або провалу - усі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам'ять про смерть - кращий спосіб уникнути думок про те, що вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця.

Близько року тому мені поставили діагноз: рак. Мені прийшов скан в 7:30 ранку і він ясно показував пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі сказали мені, що цей тип раку не виліковний і що мені залишилося жити не більше трьох-шести місяців. Мій доктор порадив піти додому і привести справи в порядок (що у лікарів означає приготуватися до смерті). Це значить спробувати сказати своїм дітям те, що б ти сказав за наступні 10 років. Це значить переконатися в тому, що все благополучно влаштоване, так, щоб твоїй родині було наскільки можна легко. Це означає попрощатися.

Я жив з цим діагнозом весь день. Пізніше ввечері мені зробили біопсію - засунули в горло ендоскоп, пролізли через шлунок і кишки, встромили голку в підшлункову залозу і взяли кілька кліток з пухлини. Я був у відключці, але моя дружина, яка там була, сказала, що коли лікарі подивилися клітки під мікроскопом, вони стали кричати, тому що в мене виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової залози, яку можна вилікувати операцією. Мені зробили операцію і тепер зі мною все в порядку.

Смерть тоді підійшла до мене найближче, і сподіваюся, ближче усього за кілька наступних десятків років. Переживши це, я тепер можу сказати наступне з більшою впевненістю, ніж тоді, коли смерть була корисною, але чисто вигаданою концепцією:

Ніхто не хоче вмирати. Навіть люди, які хочуть потрапити на небеса не хочуть вмирати. І все одно, смерть - пункт призначення для всіх нас. Ніхто ніколи не зміг уникнути її. Так і повинно бути, тому що Смерть, напевно, найкращий винахід Життя. Вона - причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Зараз нове - це ви, але колись (не дуже-то й довго залишилося) - ви станете старими і вас очистять. Вибачте за такий драматизм, але це правда.

Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на життя якимось чужим життям. Не потрапляйте в пастку догми, яка говорить жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найважливіше, майте хоробрість слідувати своєму серцю і інтуїції. Вони якимось чином уже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше вторинне.

Коли я був молодий, я прочитав дивну публікацію The Whole Earth Catalog ("Каталог всієї Землі"), яка була однією з біблій мого покоління. Її написав хлопець на ім'я Stewart Brand, що живе тут недалеко в Menlo Park. Це було наприкінці шістдесятих, до персональних комп'ютерів і настільних видавництв, тому вона була зроблена за допомогою друкарських машинок, ножиців і полароїдів. Щось на зразок Google у паперовій формі, 35 років до Google. Публікація була ідеалістичною і переповненою великими ідеями.

Steward і його команда зробили кілька випусків The Whole Earth Catalog і, зрештою, видали фінальний номер. Це було в середині 70-х і я був вашого віку. На останній сторінці обкладинки була фотографія дороги раннім ранком, типу тієї, на якій ви, можливо, ловили машини, якщо любили пригоди. Під нею були такі слова: "Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними". Це було їхнє прощальне послання. Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними. І я завжди бажав собі цього. І тепер, коли ви закінчуєте інститут і починаєте заново, я бажаю цього вам.

Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними.

Усім велике спасибі."

Немає коментарів:

Дописати коментар